Останнім часом одне за одним з карти України назавжди зникають,  колись квітучі та чудові,  українські села. Згасають назавжди,  мов ті зірки на небі, а разом з ними і опора українського духу, української нації, українського слова. Адже,  це там у місті,  асимілюючись з оточенням,  колишні вихідці з села починають ламати українську мову і вже замість зрозумілого українського «так», від них почуєте «конечно». Це там вони безсоромно припадають до всіх «прелестей» міського життя, руйнуючи народні традиції, моральні устої та звичаї.

І здавалось, а що тут поробиш. Адже,  в останнє століття вся політика тих, хто знаходився при владі,  була спрямована на грабування села. Розбудовувались міста, створювались комфортні умови для жителів міста,  як в побутовому плані,  так і в культурно-економічному. Село  ж було лише постачальником дешевої продукції для жителів міст.

Не багато в чому змінилась політика держави стосовно селян і зараз. Та все ж,  не все так і погано, якщо в селі проживають не байдужі  люди-господарі. Якщо ті,  хто має в користуванні сільські землі,  не живуть там далеко по Києвах чи за кордоном, а проживають в цьому ж селі,  живуть одним і тим же життям,  що і інші їх односельці. А мова йде про село Бориси, яке розкинулось серед українських чорноземних ланів, пообіч великих шляхів,  в такій собі глибинці. Не має в цьому селі великих підприємств, молодь десятиріччями покидала в пошуках кращої долі рідні краї, а ті,  хто в ньому залишався,  намагались вижити в нелегких умовах перебудови та, будемо відвертими,  і послідуючого занепаду. Закрився дитячий садок, відшумів в останнє шкільний дзвінок в Борисівській школі, величезний будинок культури, а вірніше  буде мовити,  – палац,   прийшов в занепад. Здається село завмирало,  болісно і  безнадійно.

Та,   коли в ньому живуть нащадки славних українських козаків, коли на цих вольних степових просторах витає козацький дух,  село не зламати. А ще, коли в ньому є такі господарі та не байдужі  люди,  як Віктор Подкич, Володимир Безштанько, Володимир Підцерковний,  Сергій Харсун, Іван Середа, Таміла Борисенко та десятки інших, патріотів рідної землі та свого села.

За останні роки село невпізнанно міняється. Воно стає кращим, комфортнішим для його жителів і,  особливим. Так,  особливим. Адже те, що в ньому прагнуть зробити  його жителі, щоб  рідне   село стало  кращим  - робить його неповторним та своєрідним. І тут великі зусилля та чималі власні кошти прикладає для благоустрою та розбудови  села керівник СФГ «Зеніт» Віктор Подкич.

І селу вже зараз є чим гордитися. Більше того в цьому році завдяки зусиллям Віктора Подкича в селі з’явилася і своя візитна картка – чудова зупинка громадського транспорту, художньому розпису якої можуть позаздрити і у великих містах. Ця мурована зупинка в центрі села була збудована більше тридцяти років тому  та свого неповторного вигляду вона набула лише зараз. Провівши її реконструкцію та ремонт приміщення,  Віктор Подкич запросив до її художнього оформлення, майстра, людину наділену хистом художника - Сергія Негоровського. В його умілих руках на внутрішніх стінах зупинки ожила вся історія села – від козацьких часів і до сьогодення.

Неподалік, навпроти,  на вході  до території, де розміщується  сільський клуб,  чудово розписані фарбами декоративні колони та огорожа. Крім герба села, українського орнаменту, історичної довідки про село, їх прикрасили і  вірші місцевого самодіяльного поета  Івана Середи, який поетичним рядком оспівує, як історію свого села, так і його сьогодення.

Алея до приміщення клубу засаджена молодими  берізками, вздовж неї встановлені зручні та сучасні лавки для відпочинку. Відразу по входу на територію, що прилягає до сільського клубу, праворуч розміщується дитячий майданчик, один з найкращих в сільській місцевості в нашій громаді та, мабуть, і районі. І все це зусиллями однієї і тієї ж людини – Віктора Подкича.

Розповідь про його добрі справи була б неповною,  якби ми не згадали і про доглянуті клумби,   на яких з весни і до пізньої осені  цвітуть квіти, що розміщуються на в’їзді в село  праворуч. І про   благоустроєний Центральний цвинтар села. Його благоустрій на сьогодні є найкращим з усіх населених пунктів  нашої громади. З трьох сторін цвинтар огороджений бетонним парканом, площа перед центральним входом обладнана тротуарною плиткою,  сам центральний вхід здійснюється через майстерно зроблену декоративну металеву арку. Перед входом зручні лавки для відпочинку. Сама територія прибрана та доглянута.

Село Бориси відоме і однією з кращих в нашому  районі  сауною з басейном.  Тому,  не даремно вже більше десятка років глобинці та жителі інших сіл протоптали сюди доріжку, щоб мати змогу комфортно та зручно відпочити, особливо, в холодну пору року. Це теж ідея і втілення її зусиллями та коштом Віктора Подкича. Не відстає від нього і інший господар, хлібороб-аграрій,  голова СФГ «Верес»  Володимир Безштанько. Його зусиллями здійснюється благоустрій села, прибирання території, облаштування іншого Ульянівського сільського цвинтарю.

Є люди, які живуть тим, що прагнуть щось зробити для інших, не дбаючи при цьому про власну користь та особисті інтереси. Вони саме від того, що можуть принести користь іншим,  отримують задоволення та вбачають сенс життя. І якщо говорити про таких людей в селі Бориси,  то це в першу чергу про Володимира Підцерковного, який на протязі тривалого часу безоплатно, за рахунок власного ентузіазму та вміння організовував та проводив урочисті та святкові заходи в рідному селі, здійснював власним коштом та зусиллями ремонтні  роботи в приміщенні сільського будинку культури. Тож, зрозуміло, що коли із створенням Глобинської громади з’явилась можливість відновлення роботи сільського клубу та проведення його реконструкції і капітального ремонту, однією з перших та беззаперечних кандидатур на посаду завідуючого сільського клубу був саме Володимир Підцерковний.

Яке ще село в нашому районі може похвалитися своїм літописцем минулого  рідного краю, рідного села, який би створив та видав історію рідного села. Звісно, що не так вже й багато. А в Борисах проживає Сергій Харсун, відомий педагог, беззмінний  директор Борисівської школи, аж до самого її закриття. І, навіть,  на заслуженому відпочинку він невтомно працює, щоб відновити сторінки минулого, щоб увінчати пам'ять про своїх земляків. Тож, і змінюють ці та десятки інших,  не байдужих до того,  яким буде село завтра, жителів села свій населений пункт на краще.

А те, що їм не байдужа доля  свого села та яким будуть його перспективи завтра,  свідчить і той факт, що борисяни  зробили свій свідомий вибір, не злякались реформ, побачили в них перспективу  та ініціювали об’єднання разом з іншими сільськими громадами в   Глобинську об’єднану територіальну громаду. Тож тепер зусилля жителів села по розбудові свого населеного пункту об’єднуються разом з усією громадою. Цього року за кошти бюджету міської ради проведено вуличне освітлення, зроблено  ремонт дорожнього покриття вулиць, на черзі реконструкція та капітальний ремонт сільського будинку культури,  капітальний ремонт найбільш пошкодженої ділянки дороги Пироги-Бориси та поточний ремонт ям та вибоїв на цій же дорозі.

Тож, і є впевненість в тому, що з часом це село буде тільки кращати та розбудовуватись. І ніколи воно не зникне з карти України. Адже в ньому живуть справжні  українці – господарі землі та  власної долі. Яким не байдужа доля села. І які не подачками селянам  зроблять та пропіарять добру справу, як це зараз практикують великі  українські латифундисти, а роблять добро за покликом душі,  від великої любові до рідного краю.

1 жовтня жителі Борисів  відзначали   День села. Вже    за традицією, яка і хоч і виникла не від добра, адже,  зараз глядацька зала сільського клубу знаходиться в аварійному стані, та втім не стала перешкодою для єднання селян – перед сільським клубом виставлені лавки. Саме тут  відбувається    основне дійство:  урочиста частина  свята та  концерт  – перед входом до сільського будинку культури.

Як вже прийнято в цьому селі,  найперші місця зайняли поважні та солідні жителі села - ветерани. Це своєрідний прояв поваги до них  за їх невтомну працю, за поважний вік.  Участь у святкуванні Дня села брав Глобинський міський голова Станіслав Джусь, який привітав жителів села з їх святом, побажав здоров’я, добробуту, мирного неба та  віри в краще майбутнє   української держави та  рідного села Борисів. Одночасно від імені Глобинської громади Станіслав Джусь вручив подяки    жителям  села: Віктору Подкичу, Володимиру Безштанько, Тамілі Борисенко, Сергію Харсуну, Володимиру Підцерковному, Івану Середі  за їх вклад в розбудову та благоустрій села, активну участь в його громадському житті. Відзначено також було і керівників сільськогосподарських підприємств, які надають допомогу селу у вирішенні питань благоустрою: директора ТОВ Лан-Агро Олега Писанку та голову СФГ «Верест» Станіслава Голобородька. Зазначених осіб було відзначено і пам’ятними подарунками.

Довго цього дня жителі села  святкували своє свято. Звучала  музика,  пісні, лунали теплі щирі слова ведучих. Віриться,  що позитивні емоції, отримані під час свята  жителями села нададуть,  їм наснаги та сил на нові добрі справи.

Такі чудові розписані колони та огорожа прикрасили центр села Борисів

Чи не правда чарівна зупинка громадського транспорту

Творець художнього розпису майстер Сергій Негоровський

В такій зупинці не соромно посидіти натхненнику цієї справи Віктору Подкичу та міському голові Станіславу Джусю. Вони впевнені, що тут приємно і затишно чекати  автобуса.

Дитячий майданчик в с. Бориси

Такий дизайн має місце для відпочинку на території кафе в центрі с. Бориси. Його теж з гордістю голові громади Станіславу Джусю показав    Віктор Подкич, адже це була його ідея створення такого чудового місця для відпочинку своїх земляків

Глобинський міський голова Станіслав Джусь вітає жителів села Бориси з їх святом - Днем села

Жителі села на урочистостях та святковому концерті з нагоди Дня села

Ведучі святкового заходу

Звернення до земляків голови СФГ "Зеніт" Віктора Подкича

Глобинський міський голова вручає подяку та памятний подарунок місцевому краєзнавцю Сергію Харсуну