В п’ятницю 9 вересня 2016 року в м. Глобине впав останній бастіон комуністичної спадщини в нашому місті – бетонний барельєф комсомольцям 20-х років. З вирішенням питання про його знесення була ціла епопея  звернень Глобинської міської ради до Полтавської обласної ради, обласної державної адміністрації. Відповіді з вказаних обласних інстанцій надходили до Глобинської райдержадміністрації осідали там,  тож,  питання тривалий час залишалось не вирішеним.

І лише коли голова Полтавської облдержадміністрації під персональну відповідальність голів районних державних адміністрацій поставив  питання  виконання законів України про декомунізацію,  в частині  демонтажу пам’ятників та пам’ятних знаків, пов’язаних з комуністичним минулим, це питання зрушилось з місця і в нашому районі, а Глобинська міська рада, нарешті,  отримала роз’яснення  щодо механізму прийняття рішень, відносно  тих пам’ятників, рішення про охорону яких, як  місцевих пам’яток,  приймала обласна рада. Вносились пропозиції про переобладнання цього барельєфу та все ж депутати Глобинської міської ради, розглядаючи дане питання,  були одностайними – він підлягає демонтажу.

Під час проведення робіт з його демонтажу окремі глобинці  висловлювали своє невдоволення тим, що руйнуються пам’ятки історії в нашому місці, кому, мовляв, вони заважають… Та давайте будемо відверті. Комсомольці «двадцятих», оповиті героїчним ареалом комуністичної пропаганди,  такі собі герої-мученики. А насправді – візьмемо хоча б історію нашого міста та населених пунктів нашої громади. Які подвиги – цієї комуністичної секти молоді? Адже, це саме  вони найбільш активні, задурманені більшовицькою пропагандою, ходили в складі буксирських бригад і забирали останні крихти хліба, відбирали або ж знищували будь-які мізерні запаси зерна чи продуктів харчування, прирікаючи  своїх односельців на голодну смерть. Це їх комсомольців з Глобине: Мотрону Зеленську, Ситника, Плиску, помираючи з голоду,  проклинали жителі нашого міста. Вдумайтесь лише в один факт, що всі жителі села Семимогил вимерли в 1933 році голодною смертю. І це на  самій родючій чорноземній землі в Україні, померли з голоду хлібороби,  в яких насильно комуністичний режим відібрав всі до останнього запаси продовольства. А на їх місце сталінська кліка пересилила жителів Воронежської та Брянської областей. Це вони,  комсомольці,  безжально та цинічно виселяли без запасів продовольства та теплого одягу в холодний Сибір своїх односельців – працьовитих глобинських господарів, які жили,  за рахунок власної тяжкої кропіткої  праці та господарського і комерційного хисту,  краще чим інші. Переважна більшість виселених глобинчан, яких в товарних вагонах, без елементарних умов для перебування там людей,   перевозили до місць призначення, вимерли від голоду і холоду. Це вони - цинічно і бездумно за вказівкою більшовика Петровського нищили культурну і духовну святиню міста – кам’яну церкву, при цьому, знущаючись над почуттями віруючих, умисне витанцювали на головній святині церкви –плащаниці, співали цинічних атеїстичних пісень та нищили святині віруючих – ікони.

Тож, насправді, немає за чим жалкувати. До того ж це місце не пустуватиме. Міські депутати попередньо погодили перенесення сюди  пам’ятного знака ліквідаторам аварії на ЧАЕС, який в даний час знаходиться на площі перед готельно-офісним комплексом на висоті. Це буде упоряджене місце,  де будуть, дійсно,  вшановуватися   конкретні та справжні герої –чорнобильці-ліквідатори жителі нашої Глобинської громади. Ті,  хто  жертвував своїм життям і здоров’ям для врятування світу від трагедії, яка могла б мати набагато більш загрозливіший характер, якби не трудовий героїзм ліквідаторів цієї техногенної катастрофи.

І ще один нюанс. Комсомольці двадцятих-тридцятих років і молодь, після сталінських часів,  із закінченням   епохи  кривавих репресій, голодоморів  та  тоталітарного переслідування  «класових» ворогів і пошуку  «іноземних шпигунів»,  зрозуміло,  що дещо відрізнялися. Була романтика  гігантських новобудов, розбудови  цілих країв, будівництва «міст-садів», почуття користі від зроблених справ. Та за всім цим стояло недремно «око» єдиної і «направляючої»  політичної сили,  «правильний курс» якої, фактично, продовжувала виробляти невеличка кучка  вищих партійних функціонерів з Кремля. І в будь-яких відхиленнях від цього курсу, прагненні відродження національної самобутності народів  чи встановленні історичної правди про минуле – вбачалася крамола, а звідси переслідування та  гоніння. Та зараз це все в минулому. Народи колишнього СРСР обрали своє право на самовизначення і  розбудовують власні держави.

А із демонтажем пам’ятного барельєфу у нашому місті ми можемо констатувати,  що ще одна сторінка в  історії нашого міста, пов’язана з комуністичним минулим перегорнута. Надіємось, що більше чума  комунізму та тоталітаризму  ніколи не з’явиться  на нашій українській землі.

Фрагменти з демонтажу памятного барильєфу "Комсомольцям 20-років" в м. Глобине

От і все від ще одного памятника комуністичної епохи в нашому місті