Наша українська освіта ось уже стільки років незалежності нашої держави перебуває в пошуках шляхів та методів свого розвитку, а якщо відверто – то в звичайному занепаді. Постійне «реформування» освіти, яке стосується зміни шкільних програм, термінів загальної освіти та інші  впровадження в шкільній освіті не розв’язують основних питань якості шкільної програми. Зарплата вчителів, як і переважної більшості працівників бюджетної сфери продовжує бути низькою, тож спостерігається, як відплив кваліфікованих та молодих педагогічних кадрів в інші сфери народного господарства,  так і не велика  зацікавленість педагогів в підвищенні ефективності своєї праці. Адже, будемо відверті,  крім своєї основної праці, вчителі змушені чимало уваги, особливо  в сільській місцевості, приділяти веденню домашнього господарства та огородництву,  яке зараз   є чималим доповненням сімейного бюджету.

Держава не в змозі належним чином утримувати школи, а місцеві органи самоуправління до недавнього часу не могли витрачати власні  бюджетні кошти, яких, до речі,  і так не вистачає на  невідкладні потреби благоустрою населених пунктів. З утворенням об’єднаної громади Глобинська міська рада приймає на свій баланс шкільні заклади громади і може тепер власноруч вирішувати питання  пов’язані з їх утриманням та розбудовою.

В зв’язку з цим,  перебуваючи у Польщі та вивчаючи польський досвід впровадження реформ Глобинський міський голова  Станіслав Джусь, як і інші члени української делегації,  цікавився насамперед  розвитком шкільної освіти. Особливо цікавим був досвід утримання малокомплектних, а отже і збиткових шкіл. До речі, в Польщі, як і в нас громади з обережністю підходять до питання скорочення, а фактично ліквідації шкільних закладів  в сільській місцевості. На практиці керівники українських об’єднаних громад мали змогу ознайомитися з функціонуванням малокомплектної школи в польському селі  в гміні Гроджіско Дольне.

Всього в такій школі налічується  трішки більше 40 учнів та 20  дошкільнят. Тобто, ця  школа   є комбінованою  з дошкільним навчальним закладом. За європейські грандові кошти громада  в дольовій участі (10% коштів громади,  інше  європейські інвестиції)   відбудувала, а вірніше буде сказати реконструювала приміщення  навчального закладу. На сьогодні – це справжній храм  для малят та школярів.  Постільки субвенції з держави на утримання школи не вистачає  через мало комплектність навчального закладу – утримання навчального закладу взяла на себе громадська організація. Щоб зберегти цей навчальний заклад  за взаємною згодою громадської організації та педагогів вони пішли на  деяке зменшення окладів вчителів, які працюють по контракту з громадською організацією. Взагалі,  зарплата вчителів в Польщі є досить високою, якщо брати по українським міркам – від 700 до   1100 євро  на місяць.

Така громадська організація використовує кошти державної субвенції,  спонсорську допомогу  та частково кошти бюджету громади, що дає змогу їй утримувати дане шкільне приміщення та виплачувати заробітну плату педагогам, вихователям і обслуговуючому персоналу школи.

Зрозуміло, що такий досвід потребує свого вивчення, аналізу та обговорення з громадськістю, але в тім, що потреба є і у нас в такому  підході до збереження шкільних установ в сільській місцевості є беззаперечним фактом. Судіть самі. Держава виділяє на утримання в 2016 році одного учня на рік  10660,9  гривень. При цьому, наприклад,  в школах міста Глобине  за рахунок їх комплектності  (в основному –Глобинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №5 (502 учня) та Глобинської гімназії (485 учнів)) в середньому виходить – 7,96   тисячі гривень на рік на одного учня.  Тобто тут є можливість надлишок коштів в розмірі понад 2 млн. грн. використовувати на розбудову цих шкіл – утеплення приміщень, модернізацію опалення, зміцнення матеріально-технічної бази і т.і.. Але не слід забувати, що є сільські  школи, які всі на сьогодні  збиткові, тож надлишок коштів іде на покриття   затрат та утримання сільських  шкіл. Але, навіть таке використання коштів  державної субвенції не перекриває всіх витрат, і покривати їх доводиться вже за рахунок власних коштів громади.  При цьому, якщо встановити середні затрати на утримання одного учня (оплата праці вчителів і обслуговуючого персоналу, енергоносії, утримання шкільного автобуса, ремонт, придбання матеріально-технічних засобів навчального процесу і т.і. )  по громаді,  то вони становлять на сьогодні – 11, 2 тисячі гривень на одного учня в громаді. Однак є шкільні заклади які перевищують ці показники. Так,  утримання одного учня в Шепелівській  загальноосвітній школі І-ІІ ступенів обходиться  громаді в  19,9 тисяч гривень. Тут без реформування цього шкільного закладу не обійтися. Адже,  поряд з тим, що в селі існує школа, багатьох  батьків не  влаштовує педагогічний рівень її вчителів та рівень знань, який отримують учні в цьому закладі. Тому, вони змушені своїх дітей віддавати на навчання до Глобинської гімназії та за власний кошт оплачувати їх проїзд до цього навчального закладу.

Одним із виходів зменшення витрат  на енергоносії в Бабичівській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів вбачається в розміщенні тут,  шляхом реконструкції частини шкільного приміщення із одночасним його утепленням,  дошкільного навчального закладу.

Загальна кількість затрат на одного учня в загальноосвітніх школах в сільській місцевості Глобинської громади становить:

Не міг залишити байдужими керівників українських об’єднаних громад і стан справ з розвитком спорту та створення умов для цього в польських гмінах (громадах). Чого тільки варті сільські стадіони  та спортивні майданчики в населених пунктах Польщі. Тож,  в наших західних сусідів є чому вчитися і що переймати.

Загальний вигляд приміщення сільської школи в польській гміні Гроджіско Дольне (Прикарпаття)

Вхідний коридор приміщення  польської  сільської школи

Загальний вигляд компютерного кабінету 

Спортивний зал в польській сільській школі

Загальний вигляд сільського стадіону в польській гміні Гроджіско Дольне. Тут нікому і в голову не спаде, щоб щось зруйнувати чи не дай боже викрасти із сільського стадіону. А в нас в окремих селах громади навіть ті лавки, що були встановлені для глядачів  на сільських стадіонах викрали на дрова та метал. А хотілося б мати такі стадіоні і в нас? Чи не правда?