15 травня 2015 року Президент України Петро Порошенко підписав чотири закони: «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їх символіки»; «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917 - 1991 років»; «Про увічнення перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939 - 1945 років» та «Про правовий статус та вшанування пам'яті борців за незалежність України у ХХ столітті». Ці закони були прийняті народними депутатами на ранковому засіданні Верховної Ради 9 квітня поточного року більшістю голосів.

Законами  забороняється радянська символіка, засуджується комуністичний режим, відкриваються архіви радянських спецслужб та визнаються борцями за незалежність України УПА й інші організації.

Слід зауважити, що запропонований пакет законопроектів не є чимось новим у світі. Тією чи іншою мірою подібні кроки в юридичній площині було зроблено в країнах східної Європи. Символи комунізму заборонені в Угорщині, Молдові, Латвії, Грузії, Литві, Польщі, Чехії, Естонії.

Директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, який брав участь у розробці пакету законопроектів, відзначив, що розрив із тоталітарним минулим — найважливіша умова для розвитку України в демократичному напрямку. «Я переконаний, що порвати з тоталітарним минулим — це надзвичайно важлива умова для розвитку України як нормальної демократичної держави. Я не вважаю, що ці речі потрібно робити до або після реформ. Це елемент реформ. Без того, щоб засудити практики тоталітарного минулого, ми не можемо бути впевнені в тому, що вони не повернуться до нас у майбутньому». До того ж, стверджує він «період, коли на чолі держави стояв Янукович, показав, що відмова від засудження комуністичного минулого призводить до його реабілітації, а це, в свою чергу, тягне за собою спроби використання методів цього минулого, що й призвело в результаті до того, що в центрі Києва розстрілювали громадян».

Тож тепер на часі виконання цих законів, які, зокрема,  передбачають ліквідацію  радянських символів, перейменування вулиць та населених  пунктів, чиї  назви пов’язані іменами  діячів Комуністичної партії та радянського режиму. Якщо конкретно до нашого району то з населених пунктів  є необхідність на виконання закону – зміни назви с. Фрунзівка. До речі раніше воно носило назви Миколаївки, а ще раніше  Троїцького. Чимало вулиць в м. Глобине та населених пунктах міської ради теж потребують змін своєї назви.

Серед тих, хто негативно сприймає такі закони існують   міфи щодо значних витрат населення  необхідних  в зв’язку з перейменування вулиць, до речі активно  підтримувані місцевими комуністами та людьми старшого покоління. Однак, заміни паспортів або паперових документів, що засвідчують власність на нерухомість, у зв'язку з перейменуванням вулиць чи міст – жоден закон не вимагає. Усі документи зі старими назвами залишаються чинними. Зміни до документів вноситимуться під час укладання договорів про продаж, дарування чи успадкування майна. Платити за це не доведеться.

За зміну назв вулиць чи населених пунктів в установчих документах повинні платити лише юридичні особи – 51 гривню. Але за новим законодавством і ця процедура стає безкоштовною.

Єдині витрати будуть покладені на органи місцевого самоврядування і пов’язані вони із  заміною табличок з назвами вулиць, покажчиків і дорожніх знаків із назвами вулиць і міст.

Слід відмітити, що ці закони ніяким чином не применшують значення перемоги над фашизмом у Другій світовій війні, як на цьому люблять спекулювати комуністи та російські «кісільовські» ЗМІ, а й навпаки крім загальнодержавного свята Перемоги - 9 Травня, в державі вводиться і  День пам'яті та примирення, який відзначатиметься 8 травня. У цей день ушановуватимуть усіх жертв Другої Світової війни в Україні. Тобто не лише  воїнів переможців і тих хто віддав життя  зі зброєю в руках в боротьбі з фашизмом,   а й тих безвинних жертв, які загинули  під час війни. Лише в нашому Глобине від нанесення бомбових ударів як фашистською (серпень – вересень 1941 рік, осінь-зима 1943-1944 років),  так і радянською авіаціє в серпні-вересні  1943 року загинуло десятки мирних жителів. А стільки їх загинуло при артилерійських обстрілах населених пунктів, на переправах, в дорогах,  концтаборах, розстріляно заручниками, померло від голоду, холоду, хвороб, зумовлених війною. Всіх їх, чиє життя було обірване воєнним лихоліттям  необхідно пам’ятати та вшановувати. До речі, обмеження публічного використання радянської символіки не поширюється на пам'ятники та надгробки, що вшановують учасників і жертв війни.

Щодо самої  комуністично-радянської символіки та ностальгії за нею окремих ревнителів минулого «совіцького» раю,  то не треба забувати, що вона в страшні лихоліття голодомору, організованого «великим» Сталіним та його більшовицькими посіпаками,   коли  вимирали цілі українські села, вулиці, родини,  сім’ї, коли свідомо, «по-комуністичному» нищився український рід,   була проклята в народі. Усна народна творчість донесла до нас страшні  слова того горя і розпачу якого зазнав наш український народ стосовно головного символу радянської епохи – «на сільраді серп і молот,  а у хатах смерть і голод».

Радянська символіка біля приміщення колишньої контори колгоспу Мічуріна в м. Глобине по вулиці Леніна. Травень 2015 року.

І насамкінець, щодо спекуляцій комуністів на їх переслідуванні. Поки що це мабуть з області психіатрії самих комуністів. Жоден з ухвалених законів не забороняє ані комуністичну, ані будь-яку іншу ідеологію. Вони засуджують комуністичний та нацистський тоталітарні режими як злочинні та забороняють публічне використання їхньої символіки.

Закони, що забороняють публічне виправдання чи заперечення злочинів нацистського режиму, діють в Австрії, Бельгії, Німеччині, Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині, країнах Балтії, Франції, Швейцарії, Канаді та Ізраїлі. Тож нічого нового та  такого, що обмежує права і свободи, закони про декомунізацію в Україні не несуть. А їх виконання є необхідність та обов’язок кожного громадянина та посадової особи в нашій державі.